Маленькому бердичівлянину Владиславчику немає ще навіть місяця, але за кілька тижнів життя він зробив дуже багато. Найперше – безмежно ощасливив своєю появою маму Альону і тата Віталія.
Народження первістка вартувало подружжю Грибенків неймовірних зусиль, а ще великої мужності. 10 років у шлюбі, вони довго зважувались на батьківство, тому що Альона змушена боротися з важкою хворобою. А останні кілька років пересувається тільки на візку.
Не впасти у відчай, каже, допомагає любов та підтримка чоловіка. Віталій Грибенко, бердичівлянин: «Познайомились ми у Вінницькому інституті на другому курсі, потім три місяці зустрічалися. Разом брали участь в олімпіаді по статистиці, посіли третє місці та пішли святкувати. А невдовзі я зробив їй пропозицію руки та серця».
Коли Альона захворіла, Віталій, як надійна половинка, став для дружини усім. А мрія про дитину могла вже ніколи не втілитись, якби не віра у власні сили та велике бажання стати батьками.
Віталій Грибенко: «Купили ще один тест на вагітність, а наступного дня поїхали робити УЗІ, щоб переконатися точно. Була велика радість, Альона розплакалась, а мені чомусь важко плакати.
Під час пологів я був у сусідній палаті, мені принесли дитину і поклали на груди. Ці відчуття я не можу передати словами, мене переповнювало велике щастя».

Альона Грибенко, бердичівлянка: «Найбільше хвилювалась за дитину, щоб з нею було усе добре. За себе якось не думала. Після наркозу відходила хвилин 30 і першим ділом спитала, чи малий дихає сам. Віталій зайшов з дитиною на руках, а я після наркозу дивлюсь на них одним оком…».
Не останню роль у тому, аби в молодої пари нарешті з’явився спадкоємець, відіграли бердичівські лікарі. Віталій та Альона повірили в їхній професіоналізм та запевнення: усе повинно бути добре. Тож, аби народжувати у Житомирі, навіть не думали.
Альона Грибенко, бердичівлянка: «Хочеться сказати дуже велике «дякую» Грубському Віталію Миколайовичу, і анестезіологу, і усьому медперсоналу. Дуже сподобалось відношення. Дуже був досвідчений лікар Ірина Леонідівна Шаленко. Вона не відмовила, як деякі, коли бачать, що ти на інвалідному візку, а вела мене усі 9 місяців».
Владислав побачив світ 8-го серпня, народився вагою у три кілограми та зростом 49 сантиметрів. Уже привчив маму й тата про себе турбуватися, трохи «врізав» їхній нічний сон… Словом, наповнив життя зовсім іншим змістом.Нині сім’я чекає, коли доставлять замовлений візок з електроприводом, щоб Альона теж могла гуляти з чоловіком та сином. А ще ці сильні духом люди мають великі плани на майбутнє.